співвідношення цін

СВІТОВІДНОШЕННЯ - наріжний концепт філософської гуманістики, зміст якого характеризує єдність людини зі світом, розмаїття їхніх об'єктивних зв'язків, особливості людського способу буття, смислову єдність і взаємоопосередкованість різних форм освоєння світу людиною, сфокусованих у її персональному універсумі, котрий обіймає розмаїття особистісних світів та способів самовизначення людини. С. репрезентує людську здатність упродовж усього життєвого шляху залишатись у стані спроможності щодо обставин власного життя. Серед трьох різновидів цінностей, котрі репрезентують смисложиттєву насиченість людського існування, - ціннісні витворення, переживання, ставлення, саме останні є домінантними (особливо у кризових ситуаціях). Вони випромінюють особистісну смислоспроможність суб'єкта С., яку і позначає укр. слово "ставлення". У філософському розумінні С. набуває людських ознак, завдячуючи взаємопов'язаності його діяльно-творчої та смислоціннісної визначеностей. Акцентуючи на здатності філософії осягати таку амбівалентність визначеностей С., Кант підкреслював, що філософія обіймає дві сфери, взаємодією котрих опікується, - природу й свободу, підпорядковуючи усе розмаїття людського самовиявлення "суттєвим цілям", але розглядаючи останні лише як засоби стосовно "найвищої цілі" - "все призначення людини". Спроби з'ясувати діяльно-творчу природу людського С. сягають ще давньофілософського розуміння терміна "відношення"; воно є антропоморфним, позаяк фіксує активність того, що відноситься, стосовно реального предмета відношення, а також стосовно змісту самого відношення. Аристотель виокремлює: 1) відношення того, що діє, до того, що зазнає дії (переважаючого - щодо переваженого); 2) відношення того, що діє, до змісту дії (вимірюючого - щодо міри, пізнаючого - щодо пізнання, сприймаючого - щодо сприймання). С. пов'язане із здатністю людини подвоювати світ на існуючий та належний (роблячи останній нормотворчим началом повсякденної життєдіяльності), а також із здатністю відділяти себе від своєї життєдіяльності. Тим самим людина виходить за межі наявного буття, проблематизує світ і спосіб свого існування в ньому, робить себе ініціюючим центром С. Завдяки цілепокладальній предметній і символотворчій діяльності вона формує світ олюдненої природи. Утвердження спроможності людини як суб'єкта С. - засаднича ідея новоєвропейської культури. Масштабність самовизначення такого суб'єкта втілює тріада "я знаю - я існую - я можу". Проте згодом ідеал "Фавстової людини" обертається переважанням раціонально-активних світоглядних настанов, екстравертної активності й відповідно - світоглядної зарозумілості істоти, котра прагне панувати над світом. Екологічна й відповідно антропологічна криза сьогодення надзвичайно загострюють питання про С., засноване не на стратегії панування, підкорення, підпорядкування, а на стратегії взаємності ("партнерства").

ВІДНОШЕННЯ - філософська категорія, яка характеризує вид зв'язку речей або властивостей, що визначається сторонами В. і, в свою чергу, сам їх визначає. Напр., кількісне В. 2/7 визначається числами 2 і 7; це В. визначає інші числа, що йому відповідають: 4 і 14,6 і 21,8 і 28 і т.д. Якщо за вихідні взяти числа 2 і З (2/3), то В. і відповідні числові пари змінюються. Основні види В.: якісні, кількісні, сутнісні (до них належать закони), причинні, цільові. Важливість категорії В. виявляється у тому, що інколи дійсність охоплюється трьома поняттями: річ - властивість - В., основним серед яких є річ. Це породжує речовизм у тлумаченні буття і його пізнанні, коли вся багатоманітність зв'язків зводиться до В. визначеностей до властивості, а об'єктів - до речей. Для певних потреб така структура корисна, і як елемент дійсності вона справді існує. Розкриття В. та їх зміна—одне з основних теоретичних і практичних завдань людини, яка повсюдно намагається знайти і сформулювати закони, в яких узагальнюється знання В. Але світ В. відкривається їй лише тому, що вона сама відноситься до світу: своєю діяльністю роздвоює його на суб'єктивне і об'єктивне, усвідомлює це В., робить його предметом і проблемою діяльності. Отже, для людини її зв'язок зі світом постає як усвідомлюване, пізнаване і змінюване нею В., а вся дійсність - як сукупність В.

матем.; техн.; физ. отноше́ние